Вечорниці

Жуківська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів ім.Б.Лепкого

Українські вечорниці

(родинне свято)

Підготувала:

Когут О.С.

 2016 р.

    Вступне слово вчителя. Тихого зимового вечора, коли зоряне небо дарує свою таємничість, а земля відпочиває під пухкою сніговою ковдрою, збираються хлопці та дівчата на вечорниці.

  Свято завжди дарує молоді радість та веселий настрій, а літнім  - чарівну згадку про невгамовну молодість!

                                      

Заквітчана світлиця рушниками,

Зібралися вже гості за столом.

І ми зустрітись нині раді з вами

Ділитись хлібом, піснею, теплом.

Ще не дорослі, але вже не діти,

Цей підлітковий, неспокійний час.

Ми знаємо вам важко зрозуміти

Чому не завжди слухаємо вас.

Буває часто, що свариться мама,

Буває, дорікають вчителі,

Але не завжди скажеш те словами,

Що десь там заховалось у душі.

   Ми віримо, все зміниться у часі.

   І кожна мрія досягне мети.

   І всі Оксанки, Романи, Юрасі –

   Ми будемо всі справжніми людьми.

Ми не забудем, хто ми є і звідки

І від зірок повернемось назад.

На той поріг, з якого світ весь видко

І мами запашний вишневий сад.

   Батьки і діти, діти і батьки.

   Нерозділиме і одвічне коло.

   Ми засіваємо житейське поле

   І не на день один, а на віки.

І материнська пісня колискова,

Батьківське слово, щирість, доброта,

Такі потрібні всі обов’язково,

Щоби здійснилась мрія золота.

   Де не підемо – будем пам’ятати,

   Чиї ми діти і якого роду.

   І усе рідне будем шанувати,

   Бо ми частинка славного народу.

   Отже , запрошуємо вас на вечорниці!

1 дія.

                     (Подвір’я, біля хати дівчина підмітає)

Наталя. : От і осінь, а здається, ще недавно весна була, яблуня цвіла так пишно, а пахла, аж заснути не можна було… А тепер, ось яблука, скільки їх зародило і сік робили, і сушили на зиму і ще забагато. Що з ними робити?

(Заходить дівчина)

Христина.: Добрий день, Наталю. Що робиш?

Наталя.:  Та от на подвір’ї хочу трохи підмести. Яблука позбирала.

 Христина.: Ого, які гарні! А смачні?

Наталя.:  Та ось, пробуй, диви скільки.

Христина.: (пробує) Смачні…, медом пахнуть.

Наталя.:  І куди їх дівати?

Христина.: О, я знаю, якщо забагато, то давай завтра на ярмарок з нами.

Наталя.:  На ярмарок?  Та ти що, я вжитті нічого не продавала та і мама не відпустить.

Христина.: Чому не відпустить, ти  що,  маленька? Та і продавати зовсім не страшно.  От я минулого року горіхи продала, так мала свої гроші. А цього року – зернят з гарбуза насушила. В нас такі гарбузи зародили.                                                       

Наталя.:    Та добре тобі говорити, ти і на ярмарок, і на вечорниці, а мене навіть літом на вулицю  вечором не відпускали.

Христина.: Ну чого журишся, ти просто сама не хотіла, а на ярмарок  давай-но разом маму попросимо. Знаєш, ярмарок – то не просто для того щоб щось продавати чи купувати, то справжнє дійство. Там такого надивишся і наслухаєшся. А гойдалки, каруселі, а хлопці… Мені часом  здається, що вони спеціально на ярмарок ходять витрішки продавати та до дівчат залицятися.

Наталя.:  Таке скажеш. То ти що, насіння продати хочеш чи хлопця купити?

Христина.: А чому б і ні. Люблю ярмарок, поїдемо, Наталю, обов’язково. Я вже з Романом домовилась, він з хлопцями їде і нас забере.

Наталя.:  З Романом домовилась? А що тобі Марічка на те скаже?

Христина.:  Нічого не скаже, от її точно на ярмарку не буде, їй мама не дозволить. 

Наталя.:  І мені теж не дозволить.

Роман.:  Добрий день дівчата! Чого зажурилися?

Христина.: А звідки ти взяв, що ми зажурилися?

Роман.:  А що, хіба не видно?

Наталя.:  Та, от Христина мене на ярмарок запрошує, а я думаю, чи варто їхати, чи ні?

Роман.:  Ще й думаєш! Та ти знаєш, що таке ярмарок?   На ярмарок треба зарані вирушати, бо до нього 20 верстов, а приїхати туди треба так, щоб і місце вибрати, щоб і стати як слід і щоб не проґавити жодної з того ярмарку хвилини…

   – Гей! Цоб! Цабе! Н-н-о!

      На ярмарок!

      І їдуть, і їдуть, і їдуть, і їдуть…

    Приїхали… Захряс, возами, кіньми, коровами, вівцями, волами, телятами, горшками, мисками, курми, вовною, цукерками, пряниками, квасом, пивом,  сорочками, спідницями, килимами, щетиною, діжками, рогами, майками, воском, медом, мелясом, таранею, оселедцями, кочесами, ходами, склом, яйцями, запасками, плахтами, пирогами, салом, м’ясом, ковбасою, смаженою рибою, ряднами, скринями, гвіздками, молотками, свиньми,

...І все це ворушиться, дихає, курить, говорить, кричить, лається, мукає, мекає, ірже, ігигикає, ремигає, позіхає, кувікає, хреститься, божиться, матюкається, заприсягається, пахне, кудкудакає, квокче, смалить одне одного по руках, грає на гармонію, на скрипку, причитує, п'є квас, їсть тараню, "будькає", лускає насіння і крутиться на каруселі...

Мама.: А це що у вас за вистава?

Роман.:  Та це не вистава, тітко, а реклама. Я вашій Наталі про ярмарок розказую.

Мама.:  Ну та розказувати ти мастак.

Роман.:  І розказувати, і працювати. От сплів декілька кошиків, так думаю продам завтра, гостинців накуплю, а то дівчата на вечорниці кликали, а з пустими руками приходити не годиться.

Мама.: Диви, який діловий.

Наталя.:  Мамо, а може б і я  поїхала. От, Христина каже, що наші яблука продати можна. 

Мама.:  Ой, не знаю. Боюся тебе відпускати. Ще обдурить хто тебе і обікрасти можуть.

Христина.: Та, чого ж ви, їй Богу. Хіба вона маленька? От я гарбузове насіння хочу продати. То ми будемо разом, ніхто нас не обдурить.

Роман.:  Та і я з ними буду. Та не бійтеся, тітко, та то не десь за кордоном, то всі свої люди, ніхто вашу Наталю не вкраде.

Мама.: Ой, не знаю, але час їй між люди, а то засиділась біля мене.

Наталя.:  Справді, можна! Спасибі, мамо!

Мама.:  От в нас ще часник цього року вродив, візьми трохи, а то що ти на яблуках наторгуєш? Навіть на нитки не вистачить, щоб рушник дошити.               (Мама йде )

Христина.: Ну, от,  а ти сумнівалася.  Давай готуйся, а головне, завтра не проспи.  

Роман.:  Та я її розбуджу, як свисну під хатою, зразу  прокинеться.

Христина.: Ти дивися, а то як прокинеться дядько Степан, та як свисне тобі батогом, тиждень чухатися будеш.   (Сміються)

Наталя.:  Ну все,  я пішла збиратися.

Пісня «Їдемо на ярмарок»

2 дія

               (Хата. Марічка вишиває)

Марічка.:  Ну , от, ще трошки і дошию.  Гарна вишиванка буде.

                       (Співає «Чорні очка, як терен»)

Оксана.: Добрий день, Марічко! Ти що сама?

 Марічка.:  Та ні, десь Андрій був. А мама з татом ще з ярмарку не повернулись.

Оксана.: А хіба Андрій не був на ярмарку?

Марічка.:  О, Андрій би десь не був.  Пригнався, щось перекусив та й знову кудись подався.

 Оксана.: Та я так і думаю, бачила його з Романом, а ти кажеш він вдома.

Марічка.:   А що, і Роман був на ярмарку?

Оксана.: Був, сама бачила, стрічки купував, напевне якісь дівчині подарує. Та сьогодні стільки хлопців і дівчат наших було, даремно ти не поїхала.

Марічка.:  Та добре тобі говорити, а в нас знаєш, як сказав тато, що я сьогодні вдома, значить так і бути.

Оксана.: Та не переймайся. От знаєш я за розмовами й забула чого прийшла. Сьогодні в нас вечорниці, мама дозволила зібратися, от я думаю, ти вже обов’язково прийдеш.

Марічка.:  Та ти що, вечорниці у вас? Але мама знову скаже, нема чого вечорами ходити та ще й Андрій слово докине, не дуже він хоче, щоб я була там, куди він ходить.

Оксана.: О,  Андрія я беру на себе. Я з ним так поговорю, що він ще сам маму проситиме, щоб тебе  відпустила.

Марічка.:  Щось мені не віриться.

Оксана.: От побачиш. О, він якраз іде.

Андрій.:  От де ви сороки, а хто в дворі прибирати буде. Завтра ж неділя.

Марічка.:  Я в хаті прибрала, їсти наварила, а ти що сьогодні робив?

Андрій.:  Я батькам  допомагав, на ярмарок їздив.

Марічка.:  Що, тато продавав пшеницю, а ти – витрішки?

Оксана.: Та досить вам сваритися, зчепилися,  як кішка з собакою. Слухай, Андрію, знаєш, що в нас сьогодні вечорниці. От я прийшла вас запросити.

Андрій.:  Знаю, мене і просити не треба, сам прийду з хлопцями. А от їй ще зарано вечорами шастати, хай дома сидить.

Марічка.:  А це не тобі вирішувати. (Злісно дивляться одне на одного)

Оксана.: Та годі вам. От, слухай, Андрію, бачила я сьогодні Наталю з Христиною, вони з Романом на ярмарку були. Так вони казали, що обидві будуть. Наталі дозволили на ярмарок і на вечорниці, а вона Марічки ровесниця.

Андрій.:  Та ти що, Наталя прийде?

Оксана.: Звичайно, то вже Роман постарався, маму впросив.  Він весь ярмарок від неї не відходив. А яку гарну стрічку купив.

Андрій.:  Роман – Наталі, не може бути. Я думав йому Марічка подобається.

Оксана.: Може і подобається, та ви її під замком тримаєте. А йому надоїло на всіх гулянках самому бути.

Андрій.:  Ти що, це серйозно, не жартуєш, а я його кращим товаришем вважав.

Оксана.: Слухай, попроси маму, щоб Марічку на вечорниці відпустила, от Роман і відстане від Наталі.

Андрій.:  А це слушна думка… Піду двір замету, поки наші не приїхали, вони в сусіднє село згодилися пшеницю відвезти.    (Іде)

Марічка.:  Оксано, то  правда, що Роман Наталі стрічку купив?

Оксана: Та ні, то я Андрія хотіла заставити тебе на вечорниці взяти, адже бачу, він до Наталі не байдужий.  Хоча, зрештою, хто його знає, кому ця стрічка, теперішнім хлопцям нема чого вірити.  Ну все, я пішла, а то в мене роботи стільки, а скоро вечір. А ти збирайся і не запізнюйся, Андрій точно батьків впросить.   (Іде)

Марічка (зітхає):  Роман купував стрічку Наталі, це точно, просто Оксана не хотіла мене засмучувати. От і вчора не заходив. Не піду на ті вечорниці, чого я там не бачила, як вони з Наталею будуть танцювати, жартувати, а ще може і поцілуються… Не піду нікуди.

(Співає  «Ой у гаю при Дунаю» ) 

Роман.:  (Стукає у двері) А хто в хаті, можна до вас?

Марічка.:  Я в хаті. Чого тобі треба?

Роман.: О, та ти сама? А чого якась сумна, наче заплакана?

Марічка.:   А тобі яке діло, сумна чи весела? Андрій десь там двір підмітає.

Роман.: А я не до Андрія, я до тебе. Дивлюся, батьки ще не повернулися, бо воза не має, думаю, зайду хоч погляну.

Марічка.:  Нема тобі на що дивитися. Що за цілий день не надивився. Мені Оксана розказувала, як ти з дівчатами на ярмарку гуляв.

Роман.: А. це та сорока вже тут побувала. А знаєш, що в неї вдома сьогодні вечорниці, то може ти прийдеш, адже ви подружки, сусіди.

Марічка.:   Не прийду, там і без мене дівчат досить буде, так що сумувати не будеш.

Роман.: Що це з тобою, завжди зі мною привітною була?.. Знаєш, ти мені цієї ночі снилася, що я тебе кликав на вулицю, а ти сказала, що не підеш, бо в тебе стрічки немає. 

Марічка.:  І ти тому вирішив Наталі стрічку купити.

Роман.: Наталі? До чого тут Наталя?Ага зрозумів, це Оксанина робота, та вона бачила, як Христина з Наталею мені вибирати допомагали, а то я на тому не дуже розуміюся. От,  дивись. (Показує стрічку з квітами) Казали, що вона таким чорнявим, як ти, пасує.

Марічка.:  Що, це мені?

Роман.: А кому ще, ану  приміряй. (Марічка приміряє, за вікном стукіт.) Ну все, чекаю на вечорницях. (Роман втікає ).

Марічка.:  О,  вже батьки повернулися.

Мати.: О, це що за обнова? Я хотіла купити, так часу не вистачило.

Марічка.:  Та то… Андрій купив.

Мати.: Ти диви, дбає про сестру,  за те дивись яке я тобі намисто купила і ниток.

Марічка.:  (Приміряє) Дякую, мамо.

(Заходить Андрій)

Андрій.:  Ну, знову якісь обновки, а заднє колесо до воза міняти треба.

Мати.: Та не журися, тато і за колесо домовився, грошей вистачить, добре вторгували. А ти  гарну стрічку купив Марічці.

Андрій.:  Я – стрічку? (Марічка показує рухами, сказати, що це так.) А.., ви про це, та от думаю, всі дівчата мають, а в неї ще такої нема, та і час їй вже десь на вулицю вийти, а то однолітки всі ходять, а з неї скоро сміятися почнуть.

Мати.: Щось я тебе не впізнаю, чий це собака здох? Хоч би не наш.

Андрій.:  Та треба колись починати. Приходила Оксана, казала, в них сьогодні вечорниці, то може ми разом підемо?

Мати.: Та я навіть  і не знаю. Що батько скаже? 

Андрій.:  Та, що батько, він каже, що в нього і без нас клопоту досить. Каже, завеликі, щоб няньчити.

Мати.: А ти  точно питав?

Андрій.:  Що, мені не вірите?

Мати.: Ну  добре,  допоможіть обійти господарку і можете йти, тільки щоб не довго.

 (Андрій і Марічка співають «В саду гуляла» )

Дія 3

(На сцені простора прибрана  селянська хата. На застеленому скатертиною столі лежить пухка паляниця.)

Галя : ( Прибирає в хаті , співає сумної  пісні " Сиджу я край віконечка» )

Мати: Чого, доню, сумної співаєш? Та ти всіх хлопців  відженеш від нашої хати .

Галя: Ой , мамо , не говоріть мені про них, краще на наших вечорницях самі дівчата будуть.

Мати: Ох не думаю я так! Які вечорниці без хлопців. От колись як ми збиралися. Які хлопці були! От слухай.

Пам’ятаю ми одного разу зібралися на вечорниці, вишивали, в’язали, квіти з бісеру робили, а на дворі в цей день випав перший сніг. От сидимо, жартуємо. Дівчата вже почали хвилюватися, чому хлопців нема, вже і наспівались. А от комусь захотілося вийти надвір, ми до дверей, а в дверях стіна зі снігу. Хлопці тихенько сніжок наліпили і двері замурували.

Галя: І що тоді?

Мати: Нічого, хлопці самі й розібрали, а щоб ми не ображалися, вони нам і бубликів, і горішків, і яблук принесли.

Галя: А ви їх теж вгощали?

Мати: Звичайно, дівчата вареники готували, пампушки з маком. А після вечорниць на санчатах до півночі каталися.

Галя: От і гарно колись було… Хоч би і в нас так було. Хоча з нашими хлопцями..

Мати. Та досить вже говори, краще готуватися. От зараз дівчата прийдуть.

Галя: (ходить по хаті, поправляє все) А що готуватися, у нас і так все готово…

 (Заходять дівчата. Співають «Ой на горі жита много..»)

Дівчина:  Добрий вечір вашій хаті, уклін господині,

чи веселі вечорниці в нашій Україні?

Дівчина: Добрий вечір господине, славна молодице,

Чули, що у цій хатині будуть вечорниці.

Мати: Добрий вечір любі гості! Прошу, прошу вас до хати!

Дівчина: Слава Богу, в вашій хаті!

Мати:  Слава навіки, заходьте. Заходьте, дівчата. Сідайте. Ми вже й зачекалися вас.

(дівчата порозсідалися, повитягували свої вишиванки і взялися до роботи)

 Ану покажіть, що ви там вже навишивали, нав’язали?

Дівчина: А я ось рушник вишила на щастя, на долю.     (всі розглядають)

Дівчина: А я мереживо нав’язала, щоб хату прикрасити.

Дівчина: А Марічка… Дивіться… Марічка вишиванку вишила. Це кому така гарна?

Дівчина: Чи не Івану?

Дівчина: Чи Михайлу?

Дівчина: А може Роману?  (Марічка засоромилася, дівчата сміються)

Дівчина: Та здались вам ці хлопці!..

Дівчина: Від них хіба що шуму багато…

Дівчина:  Та що ж ви таке говорите? Ну які вечорниці без хлопців?

Дівчина: А як вони знатимуть де ми? Давайте краще заспіваємо.

Дівчина: А якої будемо співати?

(Дівчата  співають «Ой ти, козаче, з чужого краю»)

Дівчина: Ну, і де ж вони. Ми так гарно співали.

Дівчина:  Я здається чую, як хтось співає…

Дівчина: Та ні почулося.

Дівчина: Точно хтось іде. Ану послухайте.

Дівчина: А й справді йдуть…Чуєте…

(Хлопці йдуть і співають «Ішов козак потайком»)

Мати: От і хлопці прийшли з такою веселою піснею . Привітайте їх  дівчата.

Дівчина: Та ні, ще подивимось чи вони гідні того.

Хлопець: Добрий вечір, господине!

Хлопець: Слава Богу вашій хаті!

Хлопець: Добрий вечір, тітонько!

Хлопець: А що пускаєте в хату?..

Хлопець: Бо як не пустите, то підемо до інших дівчат.

Хлопець: Ой на вечорниці гадали дівки,

Щоб не лишали їх парубки.

Хлопець: А ми всі ходили в сусіднє село,

Щоб нашим дівкам заздрісно було.

Хлопець: По інших селах маємо дівчат,

 А в наших із-за тину лиш носи стирчать.

Хлопець: Хай же шукають собі вдівців,

 А той по інших селах чужих хлопців.

Дівчина: А я що не казала, ще не прийшли, а вже дражняться.

Мати: (примирливо)Просимо, хлопці, сідайте. Дівчата наші хоч і язикаті, за те завзяті. Подивіться як вони вміють в'язати, вишивати.

(Хлопці розглядають, хвалять роботи)

Мати: Ну що, сподобалося?

Хлопці: Так, так, дуже гарно…

(Голос з-за коридору. «Хлопці допоможіть!!!» (Відчиняються двері. Заходить хлопець з гарбузом та в’язкою бубликів, ставить гарбуз посеред хати, втирає з чола піт, розглядається довкола)

Дівчата: А що це ти приніс?

Хлопець (Руслан): От і клята та дівка Наталка. Я ж до неї і так, і сяк, і бубликом хотів пригостити, а вона все брикається та глузує. Я ж думав, що договорився про весілля, а вона мені гарбуза. Та нічого, великий гарбуз, багато насіння з нього буде, та й гарбузову кашу я люблю. ( сідає на гарбуза)

Дівчина: Не сумуй, Руслане.

Хлопець (Руслан): Я і не сумую, та батько буде бити. До кого ж мене тепер поведуть свататись. Може до тебе, чи до тебе (зачіпається до дівчат, тоді сідає біля якоїсь дівчини)

(Співають пісню «Ти до мене не ходи»)

Дівчина: Ох, Руслане, любиш ти гарбузову кашу, а не Наталку.

Хлопець (Руслан): Таки так. Відчепіться від мене

Дівчина: Ох Руслане, Руслане, а я ще хотіла тебе до танцю взяти.

Хлопець (Руслан): О, це вже ні!

Дівчата:  А й справді, хлопці давайте потанцюємо.

Хлопець: Замучилися ми, поки до вас йшли. Ви потанцюйте, а ми подивимося

Дівчина: А що, дівчата, затанцюємо!?

(Танцюють танець)

Дівчина: Ох, гарно ж ми затанцювали, я аж замучилася. Давайте трішки відпочинемо, якусь пісню заспіваємо.

(Співають пісню «З вечора тривожного  аж до ранку»)

Дівчина: Ох дівчата, як би мені хотілося знати, хто мій суджений. Хоч би

краєчком ока глянути.

Мати: А чом би й ні. І не тільки краєчком , для того існують ворожіння.

Дівчата: Тітонько, голубонько, погадайте нам.

Мати: Добре, добре. Дівчата, візьміть там у коморі побільше зерна,а в скриньці на полиці чотири обручки. Скажу вам, кому який суджений дістанеться. Золота обручка - багатий та поважний, срібна - стрункий, добрий, талановитий. Мідна - рудий, пустий та веселий. Дерев'яна - бідний , але вродливий.  ( В миску з зерном кладе обручки. )

Ну, тягніть. Хто перший ? ( Тягне перша Наталка)

Мати : О, Наталочко, у тебе золота обручка. Щаслива твоя голівонька. Будеш ти, як сир в маслі кататися. А ти, Насте, чекай свого судженого на той рік. Рано тобі заміж, купайся, донечко, в материнському медочку. А ну, Галю, спробуй ти.   ( Галя витягує обручку).     Дивись, якого стрункого, доброго та талановитого витягла.

Хлопець: (жартома) Такого як я!!!

Галя : Ой, мамо, ви все знаєте.

Дівчата: Тітонько Маріє, ще нам погадайте.

Мати : Добре, добре. Тільки тихенько. Принесіть мені горішки.  Запаліть яскраво свічки. Воду в миски наливайте та  уважно поглядайте. Запам’ятали, де чий човник ?

  Дівчата все це виконують )

Пливи, пливи, човнику, все ближче та ближче.

Прийди, прийди , суджений, все швидше й швидше.

Подивись, Оксано, як твій швидко пливе - то ж у тебе весілля восени буде!

Дівчата: А мій,  а мій…

(дівчата обступили миску з  водою і дивляться за своїми човниками)

Мати: Годі, дівчата, теревенити. Давайте пісню заспіваємо..

                     (Співають пісню «Мені ворожка ворожила»)

                    Чути стукіт.

Дівчина: Ой, хто це?!

 (Господиня відчиняє двері. Входить ворожка).

Ворожка: Добрий вечір. Я ішла тут дорогою Почула ніби у вас вечорниці. А на вечорницях завжди ворожили. То я вирішила заглянути до вас.

Господиня: Заходьте, заходьте, тітонько. Сідайте. (Ворожка сідає)

 А як ви  умієте ворожити? Замовляєте, чи лікуєте хвороби, чи на картах гадаєте, чи на долонях?

Ворожка: Усе вмію господине. І на долонях, і на картах, і на зорях, і на кісточках, і воду замовляти вмію! Ось тобі, господине, скажу! Дай руку! (дивиться на долоню). Довга лінія життя у тебе. І щаслива ти! А ще якась пригода з тобою трапиться. Ось, дивися, яка тут петля!

Дівчина: А приворожити когось умієте?

Ворожка: Вмію, дівоньки! Можу, мої золотенькі.  Ходи сюди, я тобі до місяця поворожу, до зірок ясних.      (Таємниче бере за руку)

  Місяцю мій, ти високо літаєш,ти все бачиш, ти все чуєш, як невольники плачуть за вітцем, матір’ю, як корова – за телям, як ослиця – за ослям.  Даруй же так, Господи, щоб так за мною, за хрещеною рабою божою ______ Іванко плакав.

Хлопець: Ох пропав ти, Іване, ні за цапову душу. Краще тікай звідси…

Дівчина: А я знаю, що ворожити це гріх. От трапилася з дівчиною пригода. (Історія)

Дівчина: Це правда тітонько, розкажіть нам ще щось страшне.

Ворожка:  А боятись не будете?

Дівчина: Ні, ні не будемо.

Ворожка. Ну, тоді слухайте.  (Розказує про ворожбу)  Гасне світло.

Дівчина: Ох, як страшно. Дівчата засвітіть. При світлі веселіше.

Дівчина: А я знаю як ворожили на кінській гриві.

Дівчина: Розкажи й нам.

Дівчина: А так. Зрізали пасмо волосся з кінської гриви і спалювали так, щоб дим хлопця обкурив. Тоді хлопець полюбить дівчину.

Господиня. Що там ворожіння, колись уміли чаклувати. Навчіть змій засушували, у страву підсипали, щоб когось приворожити. А вже які трави заварювали! Любисток, м’яту, чортополох, і відьомське зілля.

Хлопець: Скажіть, а чи тільки дівчата уміли ворожити, чи й хлопці хотіли взнати свою долю.

Господиня:  Хлопці теж ворожили. Якщо хочете, я вас навчу.

Хлопець: Ану покажіть як, може й ми спробуємо.

Господиня: Є таке ворожіння на плоті. Хлопець по кожному кілку на штахетах говорить : «Дівиця, молодиця, стара печериця» і на якому кілкові закінчить, така і дружина в нього буде.

Хлопець: А давайте спробуємо.

Господиня: А де ж ми візьмемо плота?

Хлопець: Зараз принесу.  (виходить з хати. Через якийсь час заходить з тином)

                                Хлопці ворожать.

Хлопець: Та ну вас з цими ворожбами.

Дівчина: А розкажіть-но нам хлопці, якусь веселу історію.

Хлопець: З задоволенням! От , наприклад, про те, як чорт у жінку закохався.

Дівчина: А таке буває?

Хлопець: Та я на власні очі бачив. Слухайте.

     Якось до дівчини чортяка причепився.

     Слідом ходить він за нею,каже ,що влюбився.

     Вона плаче та ридає:"Що мені робити?"

     І не знає дівчинонька, як тепер їй жити.

    "Годі,- каже чорт хвостатий, цокнувши копитом,-

     якщо хочеш відчепитись - вели щось зробити.

    Станеш ти повік моєю, якщо до суботи

    виповнити я зумію завдану роботу."

    Простягнула  тоді дівка  чортові троячку:

    " Піди,- каже,- до базару, купиш на суп качку,

    купиш два кіло цибулі, яблук, помідорів,

    купиш три відра картоплі і одне квасолі".

    По цей день наша дівчина мирно поживає,

    а чортяка по базару з сумкою блукає.

    Посивів і схуд він, бідний, схожий на собачку.

    Чорта лисого ти купиш зараз за троячку!

Мати: (злякано) Ой, що ти , ___________ , проти ночі таке розповідати!

             ( Із-за печі вискакує чорт. Господиня, побачивши його, кидає рогача і хапається за голову, дівчата ховаються за хлопців.)

            ( Хреститься ) Боже поможи!

Чорт: А хто це мене, кума-чорта, згадує? ( До господині) Ти ?

Мати: Врятуй і збережи!

Хлопці: Чого тобі, хвостатий, треба?

Чорт:  Це я хвостатий? Як ти смієш мене так називати? Мене, най-

най-най-найкрасивішого і найгарнішого з усіх чортів! Я розгнівався і за це забираю у вас найкращу дівчину.  ( Хапає дівчину і ховає у себе за спиною )

Хлопець: Ану  рогатий , віддай мені дівчину , бо я тебе …

          ( Підходить до чорта і хапає його за хвіст )

Чорт : ( скиглить ) Не чіпай  мого гарненького хвостика , (грізно) бо я тебе

Хлопець: То, може, давай, хто кого ?

Чорт : Давай !

Мати ( хреститься ) :Врятуй мою душу !

          ( Грає музика. Степан і чорт починають танцювати один перед одним.)

Чорт :Ой, заморився ( падає )

          ( Степан забирає дівчину і сідає на лаву. Мати бере рогача і б'є чорта).

Чорт ( тікає ):  Ой, рятуйте, вб'є мене бісова баба. ( тікає за піч ).

Мати ( сміється ): Сиди, сатано, сиди і не подумай вилазити. Ну хлопці, розвеселили ви нас.

Дівчина: Дівчата, хлопці, а давайте заспіваємо  пісню «Ой на горі два дубки»

Дівчина: А гарно ж ми дівчата співати вміємо.

Хлопець: А ми хіба ні! Ось, послухайте.

               О дівчино, дівчинонько, яка ти, яка ти,

               За хлопцями заглядаєш, не заметеш хати.

Ой мала я миленького, ой мала я, мала,

Поставила на ворота, та й ворона вкрала.

               Ой дівчино, дівчинонько, вмієш ся пишити,

               А не вмієш до сорочки рукава пришити.

У зеленому лісочку, пасся баран чорний,

Не такий ти, хлопче, гарний, як дуже гонорний.

              Дуже файна дівчинонька - шкода, що лінива,

              Штири днини горшки мокли, а п’ятої мила.

Роботящий легінище, нема що казати:

До півночі за дівками, до полудня – спати.

              Когут піє, когут піє, курка ся кокоче,

              Стара мати миски миє, бо дочка не хоче.

Такий в мене хлопець файний, що вміє гуляти,

А не вміє коло плота кілок затесати.

              Ой,  Оксано, мальована, гарно так ся вбрала,

              Коровиці не доїла – хвоста ся бояла.

Ой скажіте, добрі люди, чим Андрій хворіє:

На роботі  - замерзає, коло миски – пріє.

Дівчина: Ну годі вже сперечатися. Давайте краще затанцюємо.

                              (Танець)

Господиня: Спасибі, добре вмієте співати і танцювати. Дякую. Розвеселили мене. Я аж помолоділа. Ой, лишенько ! Чи не перестояли там вареники? А ну, дівчата і хлопці, допоможіть мені. ( Заносять дівчата вареники в макітрі на рушнику. Співають пісню "З сиром пироги") .

Дівчина: Милі гості, просим сісти.

                 Вареники будем їсти.

                 Вареники непогані,       

                 Вареники у сметані .

Дівчина:  Вас чекають у макітрі            

                 Вареники  дуже ситні,

                 Білобокі, круглолиці,                                                  

                 З української пшениці.

Дівчина: Їжте, їжте - просим щиро

                 Вареники наші з сиром

                 Вареники непогані,  

                 Вареники у сметані

(Їдять всі)

Дівчина: Ой, засиділись ми у вас , тітонько, пора і додому збиратись .                                                                                            

                            МУЗИКА. (НА сцені всі учасники вечорниць)

Буває часом, сліпну від краси!

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво –

Оці степи, це небо, ці ліси,

Усе так гарно, чисто, незрадливо.

Усе, як є:  дорога, явори,

Усе моє, все зветься – Україна.

Така краса висока і нетлінна,

Що хоч спинись – і з Богом говори

Народила мене на світ

Українська звичайна матір,

Та одержала в спадок я

Те, що буду довіку мати.

    Це калини пахучий цвіт,

    І небесні блакитні шати.

    І ланів золоте тепло,

    Що з нічим його не зрівняти.

І в розмаю садів село,

І селянський скупий достаток.

І душевних пісень тепло

Я одержала в вічний спадок.

  

Ти чуєш, як шумить Дніпро?

   Як лине пісня солов’їна?

   То все на щастя, на добро,

   То наша рідна Україна.

Не згасла праведна зоря,

На впала правда на коліна.

У кожній думі Кобзаря

Живе могутня Україна.

   В боях щербили ми шаблі

   І воскресали на руїнах.

   По всій землі, святій землі,

   Гриміла славна Україна.

І слава Хортиці гучна,

І Берестечка кров невинна,

То все вона, для всіх одна,

То наша вільна Україна.

   Тут все твої – степи, гаї,

   У небі туга журавлина.

   Нехай повік в душі твоїй

   Не згасне наша Україна.

Вірим щиро ,що скінчиться

Скоро зла година,

Розцвіте під мирним небом

Рідна Україна.

   Благословенна у віках земля

   З хлібом щедрим, під небом синім.

   Велично й впевнено зійде зоря

   Нової України.

Вона добро несе в новітній світ,

Довічну віру й пісню солов’їну.

Тож пам’ятаймо пращурів завіт –

Любити Україну.

  Правічна і нескорена земля.

  Хлібами сходить у прийдешню днину.

 Допоки світить праведна зоря 

 Шануймо Україну.

Пісня «Рідна земля»

Вона живе в душі у нас,

У нашій пісні, нашім слові,

Ми пам’ятаємо весь час

Її мелодії чудові.

   І щоб не  зникли назавжди

   Її традиції чудові

   Збираймося частіше ми,

   Єднаймося у пісні, танці, слові.

Хай лунають вечорниці по всій Україні,

Посміхнуться українці в єдиній родині.

Не згасає наша пісня, пісня солов’їна

І дарує людям щастя щедра Україна.

   Скільки б ми не веселились,

   Час настав прощання.

   Тож прийміть від нас сьогодні

   Щирі  побажання…

                              (Побажання)

Прощавайте друзі, низький вам уклін.

Доброго здоров’я зичимо вам всім.

Бувайте здорові та живіть багато

Частіше заходьте до нашої хати.

(Пісня «Даруй вам, Боже»)